Сергій Плохій

«Історія 20-го століття, яка мене цікавила спочатку була абсолютно заідеологізована. І Друга світова війна теж. Я занурився в давнішу історію, бо таким чином я міг бути відносно вільним від накинутих офіційною ідеологією стереотипів».

«Козацтво є складним історичним феноменом саме по собі, а також є складним, якщо подивитися на нього з точки зору розвитку. Перші козацькі повстання — це одна річ. Творення козацької держави, інституцій, козацької еліти 17-18 століть — інша річ. Тобто можемо йти до Козаччини, знаходити те, що хочемо. Костомаров спершу бачив там поклик до свободи, ідею рівності. Потім розчарувався, бо його цікавили інші речі».

«Коли зіткнувся з науковою прозою, де треба працювати над тим, щоб зрозуміти сенси, коли вже не читаєш тільки у своє задоволення, – зрозумів, що історія з середини виглядає інакше ніж ззовні. Згодом оцінив значення джерелознавства, спеціальних історичних дисциплін, тощо».

«Тож з грудня 1991 року є дві моделі пострадянського існування: одна – це незалежність, за яку виступала і продовжує виступати Україна. Інша – це модель обмеженого суверенітету, яка пов’язана з ідеєю конфедерації і контролю Росії над пострадянським простором. І той конфлікт, який зародився восени 1991-го, після перевороту в Москві – є до нині нерозв’язаним. Його не розв’язали і на міжнародному рівні».

«Щоб стати успішною нацією, треба усвідомити цінність власної держави».