Любов Якимчук

«Місто, в якому ти виростаєш, — це нуль на твоїй вісі координат. У дитинстві ти не виокремлюєш нічого особливого, це все для тебе природні речі. Відмінності бачиш лише коли покидаєш свій дім».

«Мова — це сигнальна система, яка описує предмети довколишнього світу, а також дії. Нею ми описуємо також внутрішній світ людини, передусім наші емоції. Під час катастрофічних ситуацій зовнішня реальність змінюється — і це впливає на мову».

«У мене є цілий цикл іронічних віршів про любов під час війни — я завжди читаю також і їх, щоб люди могли зворушитися чи навіть посміятися. Та й загалом я вважаю, що у війну історії мають закінчуватися добре або хоча б із надією на добре».

«Я вважаю, що нашу культуру нікому не потрібно віддавати, ми не повинні відмовлятися від сильного автора Миколи Бажана через те, що у зв’язку з обставинами він був змушений змінити своє письмо. Ми не можемо розкидатися українськими письменниками за жодних обставин».

«Є слова, які ми так часто вживаємо, що вони щоразу починають означати трохи менше. Слово «війна» стало таким же звичайним, як «стіл». Я намагаюся вживати їх у текстах лише якщо без них ніяк».